*****

А він неначе передбачив

Красу тих днів

І дні в страху

Дізнатись таїну – то наче

Пірнути тілом у росу

Спочатку радість,

Потім він – той спокій,

Що всипляє душу,

А я іти, іти знов мушу

Куди й навіщо, Божий Син?

Для гніву вже часу немає,

Лиш бігти, бігти аж до краю,

До обрію, той розділяє

Слова і розум, стук сердець

Споріднених

А що чекає? Що воно?

І птаха небо вже черкає

І стиха слухає мої

Слова немудрі, та живі:

«І це мине, бо все минало,

Піде, мов крига навесні…»

                                   2015