Прокидаючись ще зовсім сонною, ти йдеш навпомацки до своєї кухні, шукаєш джезву, не знаходячи, піднімаєшся навшпиньки і так ніжно-ніжно усміхаєшся, відчуваючи запах кави. Твоя кава завжди особлива, ти заварюєш її в особливому настрої, за незвичним рецептом, у напівсонній меланхолії… Чекаючи на ранкову гостю (яка завжди кудись поспішає: втече не дочекавшись господині, виллється на жовтогарячі соняшники скатертини, не маючи сили чекати на співрозмовницю або ж попрохає надто багато цукру і стане нецікавою) ти мрієш про далекі країни, про зелені садочки, де граються маленькі кнопки – представники найщирішої професії «дитинство» і про червоний полакований велосипед, котрого тобі одного разу подарують на іменини. Вже потім, вдосталь насолодившись чомусь стриманою сьогодні ранковою колежанкою і додивившись останній сон, який, зовсім не думаючи про те, запізнився, ти поспішаєш до великого центру здійснення мрій. Ти, як дитятко, віриш в дива, а я просто обожнюю їх для тебе втілювати… Найкраще в світі фото – знімок твоєї усмішки, найбільш хвилююча мить – несподіваний дзвінок від тебе, найприємніше в світі слово – кохаю. Доброго ранку, моє сонечко…
2014р
