Тій, яка завжди оповита запахом меду…
Ти завжди оповита запахом меду: літнього, ранньовесняного, життєдайного, спіло-осіннього. Ти носиш його у своєму серці, неначе справжня бджілка. Твої очі сяють добром, а усмішка говорить і озивається до кожного життєдайною енергією. Ти випромінюєш тепло, я можу зігрітись ним краще, ніж чашкою ароматної кави.
Ти захоплюєшся фарбами і пензлями, разом ви створюєте неймовірні картини. Ти вбираєш аромат барв на палітрі і розфарбовуєш потім все довкола. Іноді мені здається, що ти сама створена із картин, полотен, ескізів, етюдів і пейзажів.
Люди настрою. Ти одна з них. Цей настрій, неначе поводир, супроводжує всі твої роботи і навіть буденні справи. Оцінка, адресована власним мистецьким роботам, мовляв, могло бути й краще, спонукає тебе до дії, навіть якщо ти не замислюєшся над цим. Коли ти гніваєшся на себе чи нестачу часу, я пишаюсь тобою, адже ти хочеш жити і хоч трошки змінити цей світ, прикрашаючи його.
Я хочу, аби ми бачились частіше. Хочу, аби в тебе не було сумних вечорів. Колись, я оповідатиму своїм дітям про чарівну бджілку, яка навчила мене бути собою, а на вихідних ми спілкуватимемось в онлайн – режимі.
Дякую за все!
З листа моїй Л.
…Ми їздили ніжитися сонечком десь у передмістя. Я вкладала у свій велосипед, так-так, червоний, канапки, печиво і термос з кавою, з запахом дому. Ми неслися повз поля, а там, десь близько до обрію, виглядали гори…Було дуже класно, я знімкувала все те, тож обов’язково отримаєш звіт. Тебе не вистачає розумних думок і музики з телефону, а ще рудого волосся, яке ти ховатимеш за спиною… В мене багато роботи: я маю чарівних мрійників, які трохи говорять англійською і завжди створюють клопоти, а ще книга з Америки, яка чатує на мене вдома. Ти не змінилась, я знаю. А ще я хочу писати тобі листи, хоч завжди радію, коли ти дзвониш. Приїжджай, нагодую тебе смаколиками, а ще, а ще стільки всього…Чекаю.
