Ми тіні забутих предків,
Недосяжні зорі з небес.
Неба, якого не стало,
Неба, що його позбулись…
Ми мріями мрії плекали,
І прагнули світ покохать;
Ми з вічністю в хованки грали,
А сонце брело в сіножать…
Ми небом стелилися синім,
В колисці гойдали свою
Свою незанедбану гідність,
Колисану в ріднім краю…
Ми маяли крилами жита,
Збирали натхнення в саду;
Ми прагнули жити ще й жити,
Не знали про кляту війну…
А лихо зростало у полі,
Брело, щоб стрічать сіножать;
Кричала дитинка в подолі,
Бо тато її вже лежать…
Лежать, а на грудях краплина,
Сповіщення – дітям війни –
Ви знайте, біду ту незриму
Зупинять Вкраїни сини…
Ми тіні забутих предків,
Недосяжні зорі з небес,
Неба, якого не стало,
Неба, що його позбулись….
2014р
