Цього року я здійснила незвичайну мандрівку в Карпати. Чому незвичайну, тому що я потрапила у казкову країну, де владарювала Пані Вода. Ця країна почалася за гірським перевалом, який ми подолали на невеликому авто. Пологі схили гір, гостроверхі ялини були вкриті молочно - білою ковдрою туману. Вони причарували мене з першого погляду. Захотілося стрибнути і опинитися у розмаїтті трав і квітів в теплі старого лісу. Радість охопила мене, і я поринула у казку.
Серед гір і лісів розташувалося невелике селище з цілющими водами – Східниця. З вікон будиночку, в якому ми поселилися, виднілися гірські схили. Щоранку, дивлячись у вікно, я бачила хвилі густого туману або вертикальні струмені дощу, які змінювалися суцільними потоками води. Але дощова погода не дратувала мене. Живильна сила води наповнювала все моє єство. І я дякувала Пані Воді. Все було просякнуте водою. Туман моросив, іноді йшов сильний дощ, але все це тільки додавало чарівності Карпатам.
Східниця відома мінеральними водами « Нафтуся». Переважно - це джерельна вода, але є й свердловини, які побудовані штучно. Дорога до них пролягала через ліс. Під час дощу на зелених листочках збиралися діаманти дощових краплинок і розсипалися по моїй парасолі. По стежках лилися потоки води, які наповнювали річку Східничанку. Каламутна вода вирувала в ній серед крутих берегів і мені здавалося, що Пані Вода сердиться. Річка ніби зістрибувала з порогів, і утворювалися численні маленькі водоспади. Бризки летіли врізнобіч, вода рухалася вперед з такою швидкістю, що в мене навіть голова паморочилася, і ввижалося, що вона кличе мене в свої обійми. Але згодом я дізналася, що Східничанка дуже мілка і прозора, в сонячний день її можна перейти в брід. Хоча до цього річка здавалася мені океаном.
Найбільше мені подобалися джерела, які розташовувалися у самому лісі. Переважно вони б'ють прямо з-під землі. А поруч протікають маленькі річечки. Їх не видно серед густої трави та квітів, але швидкий потік води завжди чутно, і він загадково поєднується з шелестом крон столітніх дерев. На лісових галявинах росли маленькі, фіолетові квіточки – дзвіночки. Але мені вони здалися таємничими і незвичайними мешканцями казкового лісу. Несподівані сонячні промені освітлювали їхні пелюстки, стрибали з одного на інший, а квіточки в цей час розповідали мені про ліс, шепотіли свої секрети і вклонялися її Величності Пані Воді. А в цей час білочки виглядали з – поміж дерев і чекали на гостинці. Вони дуже полюбляють горішки або насіння. Свої скарби маленькі хитрунки ховали подалі від чужих очей, закопуючи у схованки, про які згодом забували. Пташиний спів робив наші прогулянки неповторними і веселими. Також прикрашали дощовий ліс і різнобарвні парасолі і дощовики відпочиваючих, які можна було придбати у місцевому магазині. Тоді мені здавалося,що Пані Вода жартує.
А ще Карпатська Панна напувала мене корисними мінеральними водами, пригощала смачними суницями, чорницями, чарувала пахощами лісових квітів. І я, зачарована, розчинялася в її ласкавих обіймах. Від'їжджати зовсім не хотілося, і я щиро пообіцяла їй повернутися наступного року.
В Україні є різні чудеса, дива, які варті уваги. Та Карпати я побачила вперше. Завдяки чарівниці, Пані Воді, у моєму серці відкрилося ще одне джерело ніжної любові до моєї Батьківщини.
Природа оберігає та шанує мене і просить взаємоповаги. Вона веселить мене, коли мені сумно. Дає можливість пізнавати наш чарівний світ. Я хочу знову і знову повертатися в ті столітні ліси, на казкові галявини. Я хочу знову бути зачарованою Карпатською Панною, занурюватись у потужну енергію природи, огортатися теплом Батьківщини і радіти найкращим хвилинам життя.
