Ранок...Такий теплий і радісний ранок. Зернисті промені сонця бавляться з вітром. А ось один, ось, погляньте – заглядає до мене в кімнату. Ну знову, вже майже спіймала,ось, ось ходи до мене – будемо гратися разом.Промінчик стрибнув мені на плече. О, який ти гарненький, такий світлий і радісний. Погляньте, а онде інший стрибає по бруківці. Стриб, стриб, поскакав далі. З вікна кав'ярні, навпроти мого вікна вистрибнув смачний аромат свіжомеленої кави. Він летить і розвівається на вітру. Онде, залетів у чиєсь віконечко.
М-м-м, з сусіднього вікна висунулась голова дівчинки з цукеркою апельсинового кольору. Ой, за спиною чую мамині кроки. Ось її рука гладить моє обличчя, цілує в носик і лагідно каже «Вставай».
Я йду по старовинних вуличках Львова. Он гарненький метелик відпочиває на камінці. Поряд величезний жук притулився між бруківкою. Здається, що поряд ідуть милі панночки в пишних платтях і з чудовими сріблястими парасольками. І повітря тут смачніше чим у нас. Воно усе наповнене запахами ароматної кави, шоколадними цукерками та найкращим морозивом. Усі фасади будівель були дуже вишуканими, а ліплення під дахами додавало їм ще більше шарму.Усі вулички у Львові здавалися такими маленькими, але скільки в них було життя! Вони були замріяними, як панорама міста у серпанку, таємничими, як Лев-охоронець Львова, просторими, як ріка навесні. Влітку, Львів наповнений життям і новими, свіжими враженнями. Восени, місто Лева одягає костюм спокою і неспланованої радості. Взимку, всі дерева стають білими і від цього ще більш елегантними. Усі ці думки застрявали в моїй голові, поки я сиділа у чудовому парку з красивими різнокольоровими рабатками і їла морозиво. Увечері там спалахнуть ліхтарі, і це вже буде зовсім інший Львів, не такий, як я звикла бачити. Завжди не хочеться їхати з цього прекрасного міста. Але колись я приїду у Львів і залишуся там назавжди.
