Сонечко ясно спускалось додолу, додому. Ми не бачились, здається, цілу вічність, адже воно полинуло у іншу країну, туди, де завжди сонячно, солодко від рахат – лукуму і радісно від гри на флейті. Нам сонечко залишило лишень свою охорону – серйозних і насуплених хмар, вдягнутих у сірі і чорні костюми, вони набундючені і пихаті, а ще вони не люблять гратись з малюками… Але сьогодні воно з’явилось… Спочатку лагідно поцілувало в носик, а потім сонячні зайчики стрибали по моїй кімнаті, бешкетуючи. Вони ховались за кольоровими склянками і кімната ставала морського, бузкового і шоколадного кольорів, а потім розглядали мої фотографії у кумедних рамках, доки я не прокинулась… Тоді вони сховались у листі інжирів і лаштували мені різні гримаси, але я люблю з ними бавитись, тож прохаю їх повернутись, доки сонячні посланці кумедно скачуть у садку…
2014р
